Така собі подорож (частина 3)

 Так ось, про людей…

Спочатку збирався писати про кожного, з ким я познайомився. Та знов зрозумів, що тоді прийдеться писати про кожного книжку. То я вирішив писати про людей в загальному – про норвежців, або про ношків, як їх назвали тутешні місцеві громадяни України (українці скрізь місцеві).

Скажу відразу, що мої очікування не справдились. А були вони такими… Я ще в дорозі усвідомив, що їду на землі войовничих вікінгів. Ну й як годиться кожній нормальній людині, накручувати, я накрутив собі що всі ношки мають бути великими і в шлемах з рогами, а з ніздрів у них виходить пар від тої войовничості (ну щось близько до цього). Та чоловік, котрий зустрів нас з порому на острові Хорей (пишеться Hаrøyа, а як вимовляється, то українськими буквами не опишеш), зовсім не велетень і зовсім не злий. Ми дуже потоваришували з ним та його сім’єю. А ще ми потоваришували не тільки з ними, а практично з кожним, з ким Бог нам дав зустрітись. Кожне із знайомств просто фантастичне!

Взагалі то, з ними приятелювати виявилось не складно. Всі вони якісь спокійні і врівноважені – так не схожі на українців. Навіть охоронці не сваряться, а собаки їх лижуть правопорушникам руки (це окрема історія).

Тамошні люди ввічливі і привітні, посміхаються і привітно вітаються. Одного разу, коли я добросовісно працював, по при мене проїхав трактор, котрий по узбіччі дороги викошував бур’ян (да, там таке роблять), то водій того трактора чомусь зі мною гарно привітався. І подібних випадків було багато і постійно.

І я згадав одну народну мудрість про створення настрою. А саме: – в залежності від того, якого пальця ти покажеш людині зранку, залежить її настрій на цілий день. Затиснувши руку в кулак і піднімаючи по одному пальцю, окремо кожний, легко зрозуміти котрий з них настрій підіймає, а котрий псує. То й я собі подумав, хіба важно посміхатись людям? Хіба важко просто привітатись, щоб людині стало трошки веселіше? Це ж елементарно просто і так значимо! Тим більше, що то привітання і посмішка, як правило, повертаються назад. Посміхнись десятьом і отримай посмішку від десятьох.

А ще, що розбило мої стереотипи про жителів Норвегії – це те, що вони працьовиті. Бо згідно розповідей про їх матеріальне благополуччя, я чекав зустріти пихатих і безтурботних буржуїв, котрі живуть в жирі і ніц їм не треба. Ну це я, звичайно, що добряче утрирую, але десь щось таке я собі уявляв. Та зустрів людей, котрі багато працюють, щоб заробити гроші. Правда платять їм більше як нашим людям, і вся робота максимально механізована. А ми робили їхню роботу не тому, що їм не хотілось її робити, а тому що вони просто не встигали зробити все що їм треба. Вони працювали, а ми їм допомагали (за гроші J).

А роблять вони різну роботу. Ми зустрічались з фермерами, столяром, трактористом, домогосподинями, медсестрами – і кожна з робіт цінується і поважається. Якось спостерігав, як один з наших нових друзів Фруді, якимось чином з’їжджав своїм маленьким екскаватором, з причепа трактора висотою від дороги десь до метра. Шкода камери з собою не було – то було ціле шоу. А ковшом того екскаватора він так вміло працював, ніби власною рукою. Короче професіонал, що називається.

А ще спостерігаючи за трактористами, я задумався, чому український тракторист всього навсього тракторист, а норвезький – то Тракторист! І особливо нічого не треба було видумувати, бо причини були очевидними. З норвезького трактора, в котрому є кондиціонер, акустична система і чистота, виходить людина в чистому комбінезоні, і відразу може говорити з собі подібними про що завгодно. Бо коли з вітчизняного, так легко уявного трактора, вилазить хтось ледве живий і весь в мазуті, то перше що він каже, то це українське славетне «ГА?». І тоді у мене знов виникло питання. Хіба трактори, що на них працюють в Україні з заводу випускають брудними? Чи не може одягнути тракторист чистий одяг і хоча б раз на місяць його випрати? Знову все просто… принаймні мені так здається.

Про роботу я напишу окремо, там також є цікаві історії. А якщо про людей, то звичайно, що різні люди бувають і в Норвегії, але нам траплялись тільки добрі, з котрими було приємно, весело і часто повчально. Приїхали ми до незнайомців, а їхали додому від друзів. Разом ми працювали, разом обідали і вечеряли, разом святкували і відпочивали.

Чи це всі враження про тих людей? Звичайно, що ні. І можливо, я ще частенько буду описувати окремі епізоди спілкування і життя з ними, але то по ходу.

А зараз знов ніч, і я знову пливу через Балтіське море, але вже від Швеції до Польщі, намагаючись надолужити можливість описати таку собі подорож. Там часу було зовсім мало, щоб це робити, а так багато хочеться написати…