Про роботу…
Що я тільки не робив, і часто перший раз у житті. Робота була різною, бо жили ми по черзі на двох островах. Не знаю про інші, але ці були дуже схожі на наші села, бо навколо були поля і ферми. Але таки не села, бо вони набагато більші, з асфальтованою дорогою (що комар носа не підточить), супермаркетами і великими підприємствами.
Я косив бур’ян на долині, робив огорожі для биків, мив ферму, заготовлював траву худобі на зиму, крутив шурупи, забивав цвяхи, стриг ялинки, бо вони там замість заборів, а найбільше – зовні фарбував хати, бо вони там дерев’яні і час від часу їх потрібно фарбувати.
І були такі моменти, що сюжети для історій виникали прямо на місці, тільки можливості писати, коли за тобою, наприклад, ходить стадо голодних биків не було. Дійсно так і було.
Одного разу в нас з Алексом Мітсубіші було завдання загородити дротом з напругою частину пасовиська для биків зі свіжою травою. Бо там де вони знаходились, траву вони вже з’їли, і догризались вже до її коріння. При цьому вони ревли так, що х було чути на пів острова. А як бачили людей, то з тим ревом ходили в їх напрямку вздовж тої огорожі, що під напругою. Короче завдання було простим – поновити огорожу на більшу площу. Ми взялись за роботу, викосили по периметру огорожі (зо 3 кілометра) все, щоб вткнути спеціальні колики, а потім по коликах пустили спеціальний шнурок, з вплетеним дротом. І на кінець ми мали замкнути коло і увімкнути напругу.
Все було би просто, якби ті бики не голодні. Ми мусіли ходити біля них, а вони, по той бік дроту, за кілька метрів від нас бігали стадом (десь з 30 голів), всі чорні, бо така порода і ревли. Було страшно, бо здавалось, що в один прекрасний момент, хтось з них плюне на той дріт і тоді нам кінець. А найбільшого страху наганяв один бичара – здоровений такий. Він і починав ту їхню пісню, що на пів острова. Виходив завжди перед стадом і дивився на нас так, ніби найбільшим його бажанням було не поїсти, а відомстити. Я старався йому в очі не дивитись, бо він, падлюка, дивився з під лоба так, що мурашки під шкіру лізли.
Але огорожу ми зробили, залишилось замкнути коло. А для цього, старе коло треба було розімкнути. Я надіявся що мене ця участь мине. Але за обідом я зрозумів, що мушу цю місію виконати. Господиня дому сказала, що той бичара добрий, надіючись додати нам спокою і хоробрості, але ми більше вірили не їй, а погляду того бика.
Якось ми поїли і після обіду Олександр, як завжди впевнений і рішучий висвітлив мені план нашої операції:
- Короче, ми виключаємо коло від напруги, але бики про це здогадатись не повинні. Потім він їх відволікає на інший бік пасовиська, і ми спішимо до місця де їх бути вже не повино. Розмикаємо старе коло і втикаємо останні колики для нового кола. Замикаємо коло і вмикаємо напругу. Увімкнути напругу мав я, поки він ще замикає коло. Заплутано, але приблизно зрозуміло. Пішли ми до бою.
То було ціле кіно. Биків відволікли і вони перейшли на інший бік пасовиська. Бігом переїхали 200 метрів (ми були з автівкою) і перерізали дріт. Парнокопитні нас побачили і вирушили нам на зустріч. Саша побіг до нового місця з’єднання кола, а я мав на ворожій території повтикати нові колики. Я це робив надзвичайно швидко, одним оком спостерігаючи як до нас наближається ворог і пам’ятаючи, що маю ще встигнути поїхати і замкнути коло, поки вони не дійшли до іншого камікадзе – Саші. І тут мої ноги заплутались в той шнурок. Бики наближаються, а я згадую уроки ОБЖ, про те що в екстремальній ситуації головне не втратити контроль над собою. Я якось розпутався і по тих горбах бігом побіг до машини. Ноги землі ледве досягали. Доїхав я тих 200 метрів до генератора і бачу як стадо біжить в напрямку мого колєги. Я трохи не втратив свідомість, але встиг натиснути кнопку і струм пішов. Саша в безпеці, а бики на довгоочікуваній травичці, куди вони (як потім сповістив Саша) і бігли.
Не знаю як цю процедуру виконуються господарі, може в них з тими биками полюбовні стосунки, але нам ризикувати не хотілось зовсім – навіть на 0,1%.
Коли я цю історію розповідав дружині, то вона для неї виявилась кумедною. Для мене зараз, коли я від тих биків десь за 1500 км, ця історія вже теж весела.
Ще було весело всім, коли я спробував мити ферму від лайна. Але то не для опису J.
Продовжую плисти поромом і на годиннику 3:02 за Київським часом. Треба трохи відпочити. Йду спробую.
Коментарі
Дописати коментар