Кожен з нас осуджує фальш у будь-яких проявах. І що цікаво, осуджує її, як правило в комусь. А щодо себе, то багато з нас живе фальшиво, але називає це праведністю.
Кожен, без виключення, завжди знає «як треба», коли бачить «в оці брата колоду». Нехай вона насправді і не колода зовсім, а маленька соломинка – та в чужому оці заважає, чомусь, гірше як в своєму особистому.
А в реалії, кожен здатен тільки зіграти правильну роль – коли потрібно і де потрібно. До прикладу, якщо прийшов до церкви, значить потрібно правильно привітатись, типу «Слава Ісусу Христу», а в думках можна й послати того з ким привітався – репутацію це не зіпсує, бо ж ніхто про це ніколи і не здогадається. Зате, не дай Боже почути від КОГОСЬ якесь криве слівце, то будь-хто з нас стане першим в чергу «полікувати» швиденько автора.
«Я як є» і «Я на людях» - часто виявляються різними людьми. «Я як є» - це справжність і чесність. Але чомусь так прийнято, що собою бути або не вигідно, або не так зрозуміють, або не приймуть, або… І одягається тугенько потрібна маска, котра замилює всім очі, а ми досягаємо бажаної цілі – щоб про нас гарно сказали і нічого поганого часом не подумали. І там де потрібно ми завжди такі як потрібно.
Та найкращим тестом на справжність є буденність. До церкви ми ходимо раз чи два на тиждень, а вдома живемо щодня і постійно. В церкві кожен здатен імітувати святість, ще й не проти комусь по голові дати за якийсь гріх. А поза її порогом? Куди так часто дівається та праведність і чистота? І ще… - кому та «святість двогодинна» потрібна? Може Богу? Сам Ісус недвозначно осуджував «праведних» законників, використовуючи кожну для цього нагоду.
…
Ми хочемо ВИГЛЯДАТИ ідеальними чи БУТИ такими? Бути дешевою «підробкою» чи прагнути до справжньої досконалості? Тільки от прагнення до досконалості вказує лише на теперішню недосконалість. І найкращим проявом цього прагнення є ОБ’ЄКТИВНЕ сприйняття себе і недосконалості інших собі подібних.
Імітація праведності не є праведністю. Якщо я злий, то байдуже, що ношу маску доброти, бо навколо мене буде процвітати зло. Та якщо я добрий, то не так страшно, якщо часом ненароком зроблю щось зле – бо моя справжня природа будує світ навколо мене і він буде добрим.
Імітація – не вихід! Себе ж не обманеш. На людях гарний і добрий але не довго і з великими зусиллями. А вдома кришу рве від злості – а по серцю коти шкребуть від безвиході. Бо ж ніби і щиро намагаєшся бути «як треба», але…
То чи потрібно далі грати ту безглузду роль?
Намагаюся бути чесним перед собою і Богом! Свою праведність знаходжу в Господі – справжню і непідробну, скрізь однакову. Усвідомлюю присутність Праведного Христа і Його життя через життя моє і від того отримую кайф.
Коментарі
Дописати коментар