Продовжуючи думку про деномінації...
Так витончено і підступно запропоновано дияволом, але так зручно і вигідно прийнято людьми.
Це було під час мого спілкування з Господом. Я в якусь мить усвідомив що я, знаючи розумом, що я дитина Божа, сприймаю себе через призму моєї деномінації. (аж нудить від тих назв).
Повторюсь (для зручності) - Деномінація - це клеймо, яке відразу ставить глибокий відбиток в серці і розумі і обумовлює, з природи безумовні, стосунки з Богом!
Ще б таки уточнив до цього свого визначення, що клеймо саме диявольське. По кольору клейма, в даному випадку по назві деномінації, кожен з нас може легко охарактеризувати людину, котра носить ту чи іншу позначку. При чому ми добре знаємо які вони і який я, чітко розділяючи один від одного, навіть не за "символом віри", а тупо по назві, часом по найяскравіших ознаках.
Кожен з нас має свій порядковий номер, не конкретний (поки що), але, наприклад, один з 423 членів помісної церкви і один з 130 тисяч всіх баптистів України. Хіба не маразм? Цікаво в чому фішка цих підрахунків? Бо якби ми рахували дітей Божих, то не поділяли б людей на громади (ще одне прізвисько для Нареченої Христової).
Впевнений, що це клеймо ставиться саме глибоко і саме в серце і розум. Як писав Баламут в одному з листів до племінничка - "... пацієнт не повинен думати!" (Клайв Льюіс "Листи Баламута"). Просто супер - для чого ж думати, чогось шукати, прагнути, пізнавати, якщо деномінація вже давно про це потурбувалась??? Прямо готовісінько-пережоване і прямо в рот - в реалії з харчами, знудило б кожного). Але тут всім тепло і затишно. Байдуже, що при цьому ми являємось натуральними пацієнти якого хитренького демона.
Гал. 6:8 Бо хто сіє для власного тіла свого, той від тіла тління пожне. А хто сіє для духа, той від духа пожне життя вічне.
Деномінація - це витвір для гріховної плоті - повторюсь, дуже зручний і вигідний. Але кінець плачевний.
В той час, як я є, згідно ОБІТНИЦЬ БАТЬКА НЕБЕСНОГО, його законним сином, співспадкоємцем Христу (Рим.8:17), я себе свідомо чи не свідомо, обмежую у тому спадку. І на фоні законів мого клейма, я знаю що можливо, а що ні, як Бог може говорити, а як не може, що було реально за часів апостолів, а в наш час не реально. І такої маячні повно в кожній деномінації, правда що в кожної маячня своя, дорога і цінна, і найголовніше "найбільш відповідна" Слову Божому. Хоча якраз в Біблії віруючі люди і названі дітьми Бога, і їм обіцяно життя з подостатком в Ісусі Христі!!!
На кінець хочу сказати, що незалежно де і в чому ми знаходимось, КОЖЕН з нас має шукати перш за все царства Божого і ЙОГО ПРАВДИ!!! Перестаньмо бути баптистами, православними, п'ятидесятниками чи харизматами, або ще чимось. Будьмо ДІТЬМИ ВСЕВИШНЬОГО!!! І нехай це усвідомлення буде вирішальним і ключовим в житті!
Залишайте коментарі, для цього є можливість :)
+1!!!
ВідповістиВидалитице не тільки обмежує нас як Божих дітей, але й обмежує можливість розширення Божого царства на землі.
Люди бояться приходити до Бога, бо група інших людей(громада) їх одразу поставить в рамки і розкаже шо їм можна, а шо ні...
...кожному відбитку, "клейму" є своє пояснення. доречно задавати собі частіше запитання: "чому я думаю те, що я думаю", адже є так багато сміття в нашому розумі, яке потрібно "вивезти", і хто зна звідкеля воно з'явилось? нехай Господь обновить нашу свідомість, щоб залишилось те, що не буде ділити Його дітей, а дасть повноцінне життя в Його Сині!!!
ВідповістиВидалитиДобре би було якби читач залишав хоча б своє ім'я )))
ВідповістиВидалитиЩодо останього коменту...
Цікаво що саме Ви мали на увазі, коли писали - "...кожному відбитку, "клейму" є своє пояснення."?
Тобто є своє виправдання?
Деномінація - це ярлик. У брамі Божого царства всі ярлики спадуть і тоді не буде ні православних ні баптистів. Нещодавно почув такий вислів: у деномінаціях "всі віруючі", а у Вселенській церкві "лише віруючі".
ВідповістиВидалитиДумаю, що в існуванні деномінацій є як плюси так і мінуси.
Люди з різним світоглядом, уподобаннями, тощо обєднались у групи, зберігаючи при цьому єдність в основних Біблійних постулатах "В головному єдність..." (Августин). Більше того, у виникненні деномінацій була історична необхідність: після того, як Лютеру не вдалось реалізувати свої тези у католицизмі, він змушений був відділитись від католиків. Не бажаючи зупинятись на півдорозі у поверненні до Біблійного вчення, радикальні реформатори відділились від "магістрів".
Але безумовним негативом у існуванні деномінацій є нагнітання напруги між віруючими, зверхність, відсутність братньої любові та багато іншого. Про це я думаю, гарно сказано у статті.
Я вважаю, що навіть при наявності деномінацій Божий план залишається незмінним. Більше того, Бог може не зважати на деномінаційну належність людини, як Христос ніколи не зважав на те, хто був фарисеєм, а хто саддукеєм.
Впевнений, що нам необхідно навчитись розпізнавати Божих дітей, які знаходяться в різних деномінаціях і любити їх, як те заповідував Христос.
...мова не йде про виправдання, а про те, що кожне "клеймо" має своє джерело, походження. потрібно лише прослідкувати куди мої слова, думки чи чинки ведуть! адже людина знаходиться в постійному дотику до соціуму, в якому превалює приземленний погляд на життя...
ВідповістиВидалитиПерш за все я вважаю себе дитиною Божою.А назна моеі конфессіі,мені подобаеться,вона відображає мое положення в суспільстві.Я є евангельский християнин,що в цім поганого,і не відповідає моему дійсному положенню як дитини Божоі.Ця назва відповідає основі моєі віри,яка основана на Слові Божім,на Євангеліі.І що тут поганого в тому,що моя конфессія,носить назву "баптисти"хрещений по вірі,це в повній мірі відповідає моєму свідомому ріженню.
ВідповістиВидалитиДо коменту Анатолія...
ВідповістиВидалити1. Я кажу що деномінація в своїй ідеї - це, однозначно, ЗЛО! Перечитайте ті "плюси", що ВИ написали і мінуси, що ВИ написали. Очевидно, що ті "плюси" в порівняні з мінусами виглядають просто як виправдання маленької дитини!
2. Стосовно "Лютер змушений був..." Мені цікаво, Христос також змушений був? Яку деномінацію Він пропагував і творив, коли казав: - "по тому пізнають що ви Мої учні, коли будете любити один одного!" - яку деномінацію Він мав на увазі?
3. Бог точно не зважає на деномінаційну належність - зважає сама людина і оточуючі її. В цьому біда!
До коменту Миколи...
ВідповістиВидалити1. Положення в суспільстві дуже конкретно визначене Ісусом: - віруючі, котрі живуть в любові (ВСІ ВІРУЮЧІ) один з одним! А нема тої ЛЮБОВІ попри всі гарні слова!
2. А що ДОБРОГО в тому, що Ви євангельський християнин? баптист - хрещений по вірі? Кому потрібні ці шифрування і розшифрування? Може Богові? Ми вип'ячуємось кожеш зі своїми фішками, типу ось які ми найкращі, в нас назва найбіблійніша. А тут і війна - бо у всіх назва найбіблійніша, а решту треба "навернути", або "ну їх в пекло". Грубовато звичайно, але варіант "мені байдуже до них" - не кращий.
В статті я ні в якому разі не переслідував цілі когось принизити! ЗОВСІМ!!!
ВідповістиВидалитиЯ в ній закликаю не зациклюватись на переданнях і історії своєї деномінації, і не сприймати людей з інших деномінації через її призму!
А зосередитись на ШУКАННІ ПРАВДИ В БОГА - ЙОГО ПРАВДИ!!! без фарисейських ( - також деномінація) домішок і сумішей, а чистому вигляді, в простоті Христовій і чистоті Доброї Новини!
Впевнений, що виключно, тільки в такому випадку, зітруться всі деномінаційні упередження і залишиться ЧИСТА БОЖА ЛЮБОВ!
Цілком підтримую цю статтю. ..І хочу задати запитання для всіх читачів. Чому люди діляться на диномінації? хіба не тому, що не можуть вмістити один одного?. Доречі,поділення відображають наш стан саме тілесний (1е Кор 3:1-4), а не духовний. Також варто відмітити, що вченя Христа завжди було звернено на єдність між дітьми Божими. І саме єдність підтверджує нашу приналежність до Бога.
ВідповістиВидалитиДруже, ось ще мої думки з приводу твого ессе. 1. На превеликий жаль не існує просто християн, і цю прикрість ми прийняли від попередніх поколінь. Хоч деномінаційний поділ був і негативний (гордість) і позитивний (збереження певних доктрин Писання). Якщо комусь сьогодні прийде ідея створити церкву "просто християн"- це буде ще одна деномінація "просто християн". 2. Мене трохи різонув вислів "безумовні стосунки з Богом", - Писання описує інше, багато умов!!! 3. Інститут церкви є необхідністю, це наслідок росту, історії і життя, питання в тому, на яких засадах це буде діяти? 4. Твій радикалізм стосовно конфесійності можу пояснити тільки твоїм конфесійним досвідом (і в минулому моїм :)). Що маю на увазі? Деномінація до якої ти належиш чітко і однозначно заявляє - тільки МИ віруючі. Всі інші жителі нашого міста НЕВІРУЮЧІ. З цього випливає практика євангелізації ВСІХ, з наступним перехрещенням. Бо ж воно (хрещення) дійсне тільки в ЄХБ! Не варто їсти з НЕВІРУЮЧИМИ, бо на столі може бути щось заборонене "нашою церкою", не варто ходити на "невіруючі" весілля, і т. д. Звичайно що від цієї гордості і зухвалості може стошнити будь-кого. Бо так і виходить що в даному контексті конфесійність привід для самозаспокоєння і пихи. 5. І все таки, моя умовно кажучи конфесійність, з одного боку окреслює мої переконання, з іншого - не заважає мати братерські відносини з католиками, православними, греко-католиками і іншими. Я з радістю багато чого навчаюсь від моїх братів, ділюсь своїми надбаннями, неодноразово приймаючи участь у спільних богослужіннях. Висновок: що я можу робити? 1. Маю особисту відповідальність перед Богом, люблячи Його та Йому служачи. 2. Я не можу скасувати конфесії, але можу шукати єднання з іншими християнами. 3. І збережи мене Господи від страшної гордості. Бо критикуючи всіх, всі конфесії, можу повірити що я іду найвірнішим шляхом, що я пізнав Господа найкраще, маю найглибші відносини з Ним. Я дякую Богу за вірних Його синів: православного Серафима Саровського, католика Тому Кемпійського, греко-католика Андрія Шептицького, М. Лютера, Ж. Кальвіна, баптиста Ч. Сперджена і багато інших. Вони належали до своїх конфесій, були корисними в служінні Богу і людям. З іншого боку їх серця повністю належали Христу! Я знаю чому я саме до моєї конфесії належу, і це не привід до гордості, а скоріше всього питання світогляду. Але ще не зрівнянно краще усвідомлювати свою належність Христу. Моя конфесія мені не стоїть на заваді пізнання Бога.
ВідповістиВидалитиДякую, Олександре, за комент!
ВідповістиВидалитиХоч стаття і була написана з акцентом на негатив явища деномінації, та хочу таки змістити його на важливіший, а саме на заклик ЄДНАННЯ В БРАТРСЬКІЙ ЛЮБОВІ».
***
Я чітко і ясно усвідомлюю, що боротись з цим явищем немає ніякого змісту, тому не натякаю навіть на це і не борюся сам. Я не кажу що потрібно всім вийти з відти де ми зараз є – бо це проблеми не вирішить, а просто підтвердить її.
Я кричу про те, що БУДЬМО ЄДИНІ В ГОСПОДІ!!! Ми всі діти Бога і маємо ОДНОГО БОГА!
Мені цікавий наступний факт. Христос, коли прийшов на землю, прийшов в існуючу певну релігію і ціною СВОГО ЖИТТЯ створив Церкву – ТІЛО! Лютер, зберігаючи Церкву платив ціну – життям!
Питання. Яку ціну заплатили і платять люди, котрі приносять поділ в ТІЛО??? Що вони зберегли і зберігають крім власної шкіри з її амбіціями??? Невже для «збереження певних доктрин Писання» варто ділити цілісність ТІЛА ХРИСТОВОГО? Це ціна?
Ми ж маємо розум ХРИСТІВ! (хто має звичайно…) Тож давайте ним користуватися, зберігаючи Церкву в її призначенні!!!
***
Погоджуюсь, що «Писання описує багато умов…», але умов для ОСОБИСТИХ СТОСУНКІВ Церкви з Богом! І ні в якому разі не на основі стосунків людей, котрі не захотіли прийняти один одного «на основі Писання»!
***
Стосовно мого радикалізму.
Згоден, що частково він є наслідком моєї приналежності до «моєї» конфесії. Але це далеко не одна причина, бо не тільки «моя» деномінація заявляє «тільки МИ віруючі», а практична кожна. Навіть Ви, Олександре, мене однозначно приписали до конкретної конфесії, а про себе написали «моя умовно кажучи конфесійність». Це в нас в крові, в підсвідомості – ДІЛИТИ, РОЗРІЗНЯТИ! Ось Вам наслідок! Я не ображаюсь, бо списую на наші людські слабкості.
Так, ми бідні і нещасні що «прийняли від попередніх поколінь» цей безлад, але жити в ньому – це наш вибір!
***
«І все таки, моя умовно кажучи конфесійність, з одного боку окреслює мої переконання, з іншого - не заважає мати братерські відносини з католиками, православними, греко-католиками і іншими»
А тепер не ображайтесь на мене… - не заважає мати братерські відносини, з тими, з ким хочеться їх мати… Я щиро хочу помилятись, стосовно Вас, Олександре і інших.
І ще – це Ваша особиста позиція… А в деномінації (і в «Вашій» і у всіх) такої позиції не може бути по природі, бо думати і мати позицію – це індивідуальна характеристика! Правильної деномінації не існує!!! Існує Єдина Церква створена Христом! Тобто я захоплююсь Вашим висновком в заключенні Вашого коменту! І кажу АМІНЬ!
***
Ще раз хочу наголосити і закликати і просити – ЛЮБІМО, ПРИЙМАЙМО один одного в ЄДНАННІ з Христом Ісусом!!!
Володю, мені дуже подобається твій протест проти формальностей і бажання бачити дух в кожному християнинові. Зрештою, всі ми хочемо мати в оточенні тільки духовних людей. І якби я не знала, що ти теж належиш до певної деномінації, то могла б поаплодувати написаному і продовжити висловлювати незадоволення поділенням у християнстві, (та якби ще сама ні до якої конфесії не належала і, - наче збоку за цим спостерігаючи). Але ж, незважаючи на «нудить», «клеймо диявольське», «маразм» та ін., ти зостаєшся баптистом. (Принаймні всі, хто тебе знають, впевнені в цьому). Виходить нелогічно – ганьбиш те оточення, в якому сам перебуваєш або ж - це нарікання на всю релігійну систему, яка склалася історично… Зрештою, вона є об*єктивною реальністю, як сонячне світло, зміна пір року чи те, що зараз 2011 рік. Ми можемо в безсиллі горлати: це все нудно і недуховно! Але навіщо боротися з вітряками? Чи не краще скористатися одним із принаймні трьох шляхів, щоб більше не товкти воду в ступі цієї теми? По-перше, якщо можеш, розпочни Другу реформацію. Зміни цю ситуацію докорінно! Об*єднай всі деномінації під гаслом Любові. Хоча, сумнівно, що ти сам погодишся шанувати ікони, молится до Марії, а православні – приймати хрещення по-новому, а католики – відмовитися від абсолютного папського авторитету і т.д. Тому по-людськи – це утопія. Хоча Бог може все…
ВідповістиВидалитиПо-друге, роби все можливе для того, щоб ця Любов розквітла принаймні в твоїй деномінації або у твоїй церкві, чи у сім*ї, чи в самому тобі. Тоді матимеш моральне право дорікати всьму і вся. Хоча, якщо мати єство, заповнене Любов*ю, то тоді вже не хочеться ні про що сперечатися, як ми отут. В такому стані можна перебувати у будь-якій конфесії без нарікань, без здивувань, сумирно сприймати подароване спасіння і не журитися, що десь якась деномінаційна буква, (хай би їх було безліч), притлумить твій живий дух.
Ще один шлях – дивитися на все крізь пальці і плисти за течією конфесійних традицій і умовностей, старанно їх дотримуючись. Можливо, так робить більшість прихожан, цінуючи саме своїми конфесійними нормами, і, можливо, саме це ми вважаємо неподобством. (А чому ви не п*єте? А скількома пальцями ви хреститеся? А сповідатися треба у всіх гріхах одразу, чи в кожному конкретно? – Як людині пояснити, чому в нас не цілують Біблію?! Ні! – ми можемо її цілувати зранку до вечора, але, як пояснити, що суть не в цьому?!) Від цього справді тхне буквою. Але хто духовніший, має вміщати і менш духовних і зовсім душевних. Для цього є другий шлях і навіть перший.
Дякую, Ларисо і за Ваш комент!
ВідповістиВидалитиМені мабуть не вдається достатньо зрозуміло висловитись… Тому в котре повторюсь.
Я не борюсь з релігійною системою, я не борюсь з деномінацією в цілому, як явищем – це безглуздо. В мене були думки типу: - «все з мене досить, виключусь з рядів…», але зрозумів, що ця демонстрація ні до чого не призведе, нічого не визначить. Ну пішло б може за мною ще один-двоє однодумців, ну збирались би ми окремо від всіх і нас би також якось назвали і ми б стали неофіційною деномінацією ))) (Це все я тільки що нафантазував))).
Щодо моєї, все таки, деномінаційної приналежності… Так – це моя історія і я її не можу ні відкинути ні ігнорувати. Так, саме в цій помісній церкві я живу і в тій чи іншій мірі, набуваю свій духовний досвід! Саме тут (в основному) люди, котрі мені не байдужі. Але й тому що я саме тут, нажаль, в мене і виник цей внутрішній (в першу чергу) конфлікт! І не думаю що Бог не знайшов би можливості мене спасти, якби не було баптистів. Тобто я баптистам нічого не винен. Дяка одному Богу за спасіння кожного з нас і що Він нас кожного знайшов!!!
Зауважте, Ларисо, я не кажу: - «Давайте всі плюнемо і підемо!» Ні! Я говорю про безпардонну нав’язливість саме деномінацій них поглядів, котрі - 1. Закривають ЖИВОГО БОГА!; 2. Плекають і зігрівають «власну праведність» і гординю; 3. Заспокоюють людину, мовляв, більше ніц не треба; 4. Підігрівають ворожнечу в Тілі Христа, хоч вона і прикриваються притворною любов’ю і святістю.
Щодо Ваших слів – «ганьбиш те оточення, в якому сам перебуваєш», то мушу виправдатись: я не спрямовував і не спрямовую свої слова ні до кого конкретно, ні до кого особисто і не до оточення (тобто до людей). Я не ганьблю своє оточення! Але я пишу про теплий, байдужий стан людей, які живуть собі спокійнесенько. Коли Христос назвав фарисеїв гробами, то навряд чи Він хотів їх образити особисто… але Свою позицію до їх вчення і життя, до системи і наслідків, Він висвітлив досить ясно.
Мені цікаво, (візьмемо конкретно нашу помісну церкву) ЧОМУ наставляючи людину їй кажуть як треба жити, а не Хто в ній має жити? ЧОМУ звертають увагу на її поведінку, а не на її щоденне духовне життя? ЧОМУ люди бояться більше братерської ради, а не Божої справедливості? ЧОМУ люди живуть згідно «треба» і «не можна», а не ходять за Духом по Писанню? Таких «ЧОМУ?» в мене є безліч, і в великій мірі через них я почав шукати відповіді безпосередньо в Бога.
Ви вважаєте ці питання можна ігнорувати? Ви вважаєте що цю ситуацію не треба лікувати в реанімації?
А чому все так КАТАСТРОФІЧНО? Скажіть? Хіба це все не наслідок деномінаційної системи?
І зверніть увагу, я знов не закликаю до боротьби проти цієї системи!!! Але повторюся зі статті – «що незалежно де і в чому ми знаходимось, КОЖЕН з нас має шукати перш за все царства Божого і ЙОГО ПРАВДИ!!!» і доповню, що саме так – маючи не колективні погляди, а внутрішні переконання від Бога, Його Слово розчинене вірою, ми досягнемо Божих цілей!
Я намагаюся бачити і постійно молю мого Господа, щоб Він мені вказував куди і як мені рухатись!
Я переживаю за Тіло Христа, і мене болить байдужість людей до свого життя і до Господа!
Я не заявляю про свої якісь права і не намагаюсь нав’язати свої погляди і переконання. Я вірю, що тільки і виключно Бог, Своїм Словом може змінити думки людини!
Я люблю Церкву і в ній братів з сестрами в Христі!
Я щирий і чесний перед Вами і всіма читачами. Готовий до дискусії (може вона комусь і потрібна).
І боротися з деномінацією я все таки буду. Тільки вона про це не дізнається ))) Бо я буду проповідувати Євангелію, цим все і вирушуватиметься!
Цікаво як "кожне порося хвалить своє болото" (взято з прислів'я, не сприймайте як особисте)!!!
ВідповістиВидалитиНасправді все набагато простіше!!! Просто наступного разу уважніше читайте, і слідкуйте за думками автора!!!
Дякую!!!
....а за думки +1
Бог створив Церкву, як структуру, а не індивідуальних віроючих, де є Пастори, диякони, присвітери, церковна дисципліна та таїнства.
ВідповістиВидалитиКонфесійні розділення бувають із різних причин, є законні і неминучі, приклад Реформації. Лютер не бажав розділюватись, але бажав виправити невірне розуміння Слова Божого, але його аторитарна церковна влада не бажала терпіти. В такому випадку це виправдано. А є адміністративне розділення як УПЦ КП чи ПЦ МП. В такому випадку це меньш виправданно. Як би там не було, але доктрини це важливо, ми є те в що ми віримо, і те в що ми вірим визначає нашу належність до Христа. А інакще це просто самообман, та ілюція, літання посеред хмар.
А також, пізнання Бога тісно пов'язано зі Словом Божим, а не з індивідуальними ємоційними переживаннями. Пізнання Слова Божого має свої правила: герменевтичні, екзегетичні, літературні, які потім випливають в примінення. Вираз "мені Бог сказав, чи мені Бог відкрив" сьогодні є надбанням, та прокляттям харізматичного руху. Кожному Бог щось сказав, і щось відкрив, і часто зовсім протилежне..., а бо у Бога таке почуття гумору, а бо хтось собі банально, щось накручує.