... про війну

Сьогодні вже 23.02.2014

Звичайно, що всі думки мої стосуються останніх подій в моїй країні – Україні.

Багато людей роблять для себе висновки – різні, і стосуються вони різних сторін тримісячної історії. Надіюсь, те що відбувається зараз у моєму серці і моїй голові не минеться ніколи! Боюсь, щоб забулась скорбота, тривога, біль і страх, що щосекунди імпульсували в скронях, не даючи зупинити молитву. І так у мільйонів моїх співвітчизників. І ми бачимо руку Божу над Україною! Я в це вірю.

Але…

Відомі слова і трагічна правда людства – «як тривога, то до Бога». Я схильний заспокоюватись коли триває війна. І та війна, що була кілька днів тому в центрі України – це наслідок моєї програної війни в світі духовному. Чи тільки моєї? Звичайно ні – багатьох, хто давно здав позиції на цьому фронті. Чи мені легше від того, що «нас багато»? Ні, не легше, і не хочу щоб колись стало легше. Нехай всі факти смертей залишаться в моєму серці до поки буду жити. Але чи справлюсь я сам один далі у цій війні? Також ні! Мені потрібні брати і сестри, а їм потрібен я – щоб нагадувати один одному прописані Богом заклики до молитви за свою країну, за свій народ. І молитись постійно і тримати пости. І не можна просто слухати та миритись зі статистикою убивств ненароджених, чи як займаються нечистями всілякими. Про те, що хтось набухався і як це було так весело. Чи про інші подібні речі, з котрими я як частина Тіла Христового маю боротись! Я в молитві маю воювати за країну, за свободу, за владу, за всіх людей! Там де я є.

Я каюсь. І прошу милості Божої і ясного усвідомлення небезпеки, котра триває у війні зараз. Хочу тривожитись… щоб до Бога!

Зараз пишу і ретельно підбираю слова. Прагну бути щирим. Міг би й не писати, бо прокрадаються думки, про те що нікому воно не треба. Але пишу, бо надіюсь, що ті слова перегукнуться у чиємусь серці і ми надалі стане підтримкою один одному у протистоянні злу!

Наступне…

Вірю в те що читаю в Святій Книзі: - «…і впокоряться люди Мої, що над ними кличеться Ім'я Моє, і помоляться, і будуть шукати Ім'я Мого, і повернуть зо злих своїх доріг, то Я вислухаю з небес, і прощу їхній гріх, та й вилікую їхній Край!»

Далі мовчати, прикриваючись толерантністю не можна! Весь народ має знати правду про силу покори перед Богом! Про силу каяття і молитви!

Багато людей, котрі воювали пишуть і свідчать про те, що вперше повірили в Бога і Його сприяння. Співставимо факти: мільйони моляться, Бог діє, люди бачать це! Хіба це не свідчення? Це достатня підстава йти і про це говорити іншим.

І знову пишу і думаю про те, що писати легше як так жити… нажаль, знаю себе. Тому прошу і благаю: - «любі брати і сестри, давайте тримати один одного! Не даймо один одному загнутись під тиском різних «причин». І засуджувати не можна! Але допомагаймо встати бігом, коли хто впаде, пам’ятаючи, що війна триває!»

І ще одне…

Зараз унікальний час і шанс для України. В наших головах і серцях відбувається багато змін, усвідомлень, рішень! Найжахливіше, якщо цей час і момент змарнується.

Я певний час проводжу в соц. мережах. Багато тих, хто це зараз читає, очевидно теж мають таку можливість (більше чи менше не важливо). Це дуже гарна можливість як мінімум щодня, нагади один одному про нашу роль один для одного, про нашу вартість в Божому серці, про ціну, яка заплачена за свободу Христом!

Нехай сьогодні стане днем для маленького кроку в напрямку правди!