Так говорить Господь: Проклятий той муж, що надію кладе на людину, і робить раменом своїм слабу плоть, а від Господа серце його відступає!
(Єр.17:5)
(Єр.17:5)
Люди ходять один до одного за порадами. І в цьому нічого поганого не було б, якби не випадки, коли окремі «індивідууми» живуть все своє життя порадами Наставника (це слово я написав з великої букви, бо до людей-наставників часто відносяться велично. Це моя іронія).
Авторитетність духовних Наставників часто зашкалює допустимі межі. Не скажу що це тільки їх «заслуга», але левова частка існування ПРОБЛЕМИ на них таки є. Авторитетність духовних Наставників в Церкві часто стоїть вище здорового глузду і навіть вище здорового вчення Ісуса Христа.
Випадок з життя. Питаю я одного брата чому він не приймав участі у хліболаманні. Кажу: - «Ісус же дав заповідь робити це на спомин про Нього». А він мені відповідає: - «То шо пастор не правильно каже?» - обурився і пішов. А пастор сказав, що можна приймати участь за умови, коли сумління не засуджує, от він обрав для себе позицію, та й авторитет для себе також визначив.
Це я про авторитетність… продовжую про темі.
Звичайно, легше все життя бігати до Наставника за порадами і жити собі зручно так від ситуації до ситуацій. А зручно, бо є на кого потім провину скинути за «не спрацювання» поради, а потім знайти собі іншого наставника – духовнішого, бо – той виявився шарлатаном.
Легше, щоб Наставник нагадав в сотий раз ті самі заповіді, прочитав мораль як «не можна» і як «треба», дав настанову, а потім залишити всю відповідальність на його шиї. І хоча всередині дух аж пищить, бо відчуває що скоро настануть тяжкі часи від тих настанов (Єр.17:5), та він часто залишається безсилим перед звичною людською слабкістю – а саме понадіятись на людину!
Але й духовний Наставник, котрий вкотре приймає вже свого пацієнта, теж має «цікаву» позицію. Бо через ті його нескінченні, добрі і благі поради пацієнт прив’язується до свого лікуючого Наставника і ОБІНВАЛІДНЮЄТЬСЯ вкрай. Віддаляється все далі від Господа (Єр. 17:5), залишаючись абсолютно немічною, бездуховною людиною і пізнаючи «добру, приємну і досконалу» волю свого Наставника-горе-психолога.
І коли Наставник каже: - «Слухай мене!...», то в народі є на це відповідь – «…тюрма не мене». І в духовному світі ця тюрма страшніша земних тюрем. Та байдуже… кого це болить?
І я раніше ходив до Наставників, котрі «наставляли» мене, що часом кришу зривало від усвідомлення безвиході. І «настанови» були нібито основані на біблійному вченні, але чомусь залишались не дієвими в житті. Багато з них були спрямованні на те щоб докладати сил, котрих вже не залишалось і вичерпувати до кінця вже так вичерпаний людський ресурс. А Бог ніби то мав бути в поміч.
Але Бог в поміч тільки тим, хто шукає Його Лиця і вирішення своїх питань в Нього, як Абсолютно-Істинного Джерела потіхи і настанови!
І біда Наставнику, чиїм ключем настанови не є спрямувати ВСЮ надію людини на Господа! І якщо хоч краплинка тої надії залишається на ньому самому (Наставнику), то людина має шанс стати його проклятим пацієнтом.
Але в сій час, дав Бог мені людину (непомітного персонажа з життя), до кого я прийшов за порадою і допомогою і хто сказав мені Слова: - «Надійся на Господа всім своїм серцем! А на розум свій не покладайся! На всіх своїх шляхах пізнавай Його і Він випрямить дороги твої!»
Найнезрозуміліший і найважчий для мене тоді напрямок, котрий вимагав купу сил, терпіння і часу, став для мене Дорогою в свободу, щастя і благословення від Бога!
І зараз є люди, слова яких я уважно слухаю і запам’ятовую, бо в них є Життя! Вони самі знають Джерело і інших направляють до Нього!
Вчитись йти вірою за Богом і покладатись на Нього – це не простий шлях, але кінець його – це спадок в благословенні від Небесного Батька (Повторення Закону 28:1-14).
А наслідки надії і прив’язаності до когось з людей (навіть духовного Наставника), можна прочитати трохи нижче в цьому ж розділі, де описується прокляття (Повторення Закону 28:15-67).
«Легко подчиняться Богу посредством закона. Большинство людей чувствуют себя прекрасно в этой зоне комфорта. Но соблюдать известные нам заповеди и познавать неизвестную волю Божию и исполнять ее – это не одно и то же. Значительно проще следовать за посредником, руководиться детоводителем. Легко беззаботно следовать гуськом в затылок за Моисеем, но это хроническое младенчество может вызвать инвалидность. Это должно быть явлением временным, конечной инстанцией которого должно стать непосредственное водительство Самим Богом.» - Цитата з книги Олександра Шевченка «Заступитесь кто-нибудь!»
100% відповідальність за духовну інвалідність, або за благословенне життя лежить і на тому хто наставляє і на тому хто наставляється!
Пишіть коментарі - вони можуть бути важливими!
Вітаю Володя.
ВідповістиВидалитиМожу частково погодитись з тобою. Але тільки частково. Можливо я помиляюсь, але в мене скаладається враження, що ти схиляєшся до індивідуального християнства. А це явище є чужим Біблії. В одному з записів ти писав, що не настільки важливим є відвідування богослужінь. Тут є акцент на неважливість наставників. Якщо це враження помилкове, прошу вибачення.
Хочу сказати декілька тез стосовно даної теми, як я це розумію.
1. Бог призначив інститут церкви. Це є не є просто клуб по інтересах людей. Це є Тіло Христове. В Писанні чуже поняття "автономний християнин". Христос помер за Церкву. Бог працює з церквою. Бог управляє церквою через пасторів і пресвітерів. Бог дає Своє Слово церкві. Сьогодні в харизматичному русі є тенденція, де говориться, що церква - це не настільки важливо. Важливі особисті стосунки з Богом. Так, це важливо. Але це не можна протиставляти, так як це взаємозалежні речі. Духовне життя церкви залежить від духовного життя кожного члена церкви. З іншої сторони, саме через церкву Бог збудовує нас. Тому ще раз скажу, поняття "автономний християнин" - це є небіблійне поняття.
2. Бог настановив пасторів, учителів, наставників в церкві з певною ціллю. Почитай Еф.4,11-12. Це є Божі ставленики. Тому відповідальність церкви - наділяти Божих служителів шаною, особливо тих, хто служить Словом. Недбале, нешанобливе відношення до пасторів - це є гріх, проти якого неоднократно ми бачимо засторони в Писанні.
3. Пастори, учителі мають величезну відповідальність. Це є відповідальність в першу чергу, вірно навчати Слову тих, кого наставляють. А для цього самому потрібно знати Слово, досліджувати його. Також відповідальність піклуватись про "доручене стадо", як пише Петро Крім того, відповідальність служителів є догляд за порядком в церкві. Саме тому Яків говорить "Не багато-хто ставайте, брати мої, учителями, знавши, що більший осуд приймемо". Тому відпвідальність служителів перед церквою не менша, ніж будь якого члена церкви.
Дякую, Юрій за комент!
ВідповістиВидалитиЩодо помилковості враження - то тому я й закликаю залишати коментарі, щоб картина була об’єктивною. Тому дякую за уважність і хочу пояснити.
1.Якщо я десь би писав про "неважливість" зібрань і наставників, то тільки на фоні ВАЖЛИВОСТІ Господа! Тобто я дуже добре розумію, що Церква - це цілісний Організм Христа і ми один одному потрібні аж необхідні для повноцінного життя! І так до цього відношусь і так з цим живу і молюсь про те щоб відчувати життя Тіла так, як відчуває Його Господь. Але якщо акцент розмов, життя в цілому ставиться на чому завгодно, і те все інше стає головнішим від Бога, то я розцінюю це я небезпеку для Тіла! І пишу я все що пишу, виключно з однією ціллю - щоб хоч комусь одному це стало в пригоді для пізнання Господа! Мені люди потрібні тільки в тій мірі, як то визначив для нас це Бог. І я їм потрібен так само!
2.Про пасторів.
Я розумію, що Бог настановляє пасторів пасторами і вчителів вчителями – кожному є своє унікальне місце в тому ж Тілі. Не берусь також визначати кого поставив Бог, а кого не поставив. І ні в якому разі не хочу щоб хтось з моїх слів зрозумів, що можна зневажливо ставитись до служителів Церкви! В однаковій мірі з повагою я маю ставитись до кожного члена Тіла Христового! Бо Бог визначає кому де і ким бути Одноосібно! І я схиляюсь перед Його Мудрістю!
Тільки от авторитет пастора над авторитетом Господа я не визнаю і нікому не радив би (хоч і ніхто з пасторів, думаю, також так питання не ставить). І знаю, що пастори також помиляються, бо вони люди, схильні до людських слабкостей.
Я не закликаю до бунту проти пасторів. Але закликаю мати голову на плечах і приліплюватись до Бога, не надіятись всім серцем на поради людей, а віддати те серце Батьку Небесному і Його Волі!
3.І Про відповідальність більше нема що писати. Кожен має слідкувати за своїм ходженням перед Богом! Кожен має знати для себе волю Господа і виконувати її, тим самим має піклуватись про здоров’я Тіла Христового, піклуючись за братів і сестер! І в кожного фокусом має бути Бог!